Психологічна компетентність та вміння застосовувати її у своїй педагогічній діяльності
Психологічна компетентність та вміння застосовувати їх у своїй педагогічній діяльності
Професійно компетентними педагогами слід називати винятково позитивно вмотивованих людей із нестандартними, творчими підходами до педагогічного процесу. Відповідальне ставлення до викладання поєднується у таких учителів з вірою у здібності своїх учнів. Найважливішим показником висококваліфікованої педагогічної роботи залишається прагнення або бажання бути хорошим учителем. В остаточному підсумку професійний успіх визначає сама особистість. Виокремлюють такі основні компоненти професійно-педагогічної компетентності:
- етичні установки вчителя;
- систему психолого-педагогічних знань;
- систему знань в області предмета, який викладається;
- загальну ерудицію, засоби розумових і практичних дій;
- професійно-особистісні якості.
Психологічна компетентність – це максимально адекватна, пропорційна сукупність професійних, комунікативних та особистісних якостей педагога, що забезпечують не тільки загальнопрофесійну підготовленість, а й високий рівень професійної самосвідомості, вміння керувати власним психічним станом.
Психологічна компетентність (знання) – це багатопараметрична система, компонентами якої є:
- ціннісно-мотиваційний (мотивація досягнень, мотивація до оволодіння психологічними знаннями, ціннісні орієнтації педагога);
- рефлексивний (усвідомлення сприйняття себе суб’єктами навчально-виховного процесу з метою вибору стилю взаємодії, управління, тактики спілкування);
- організаторський (передбачає організацію професійної діяльності з метою підвищення її ефективності);
- управлінський (передбачає прийняття рішень у повсякденних і екстремальних умовах професійної діяльності, аналіз та врахування альтернатив, контроль за перебігом діяльності, оцінка діяльності учасників педагогічного процесу);
- когнітивний (комплекс професійних знань, а також загальної, соціальної, вікової, педагогічної психології, які є необхідними в професійній діяльності педагога);
- емоційно-вольовий (комплекс знань про афективну сферу суб’єктів педагогічного процесу, вміння застосовувати ці знання у своїй діяльності, вміння керувати своїми власними емоційновольовими станами, емпатійність); - самоактуалізуючий (включає самоконтроль, саморегуляцію та самовдосконалення особистості педагога).
Досягнення вищого рівня психологічної компетентності педагога є передумовою для активізації ним процесу учіння суб’єкта навчання, розвитку його навчальної рефлексії і формування позитивних мотивів навчання та здібності до самоосвіти. Проявом психологічної компетентності педагога є педагогічна уява, яка виражається у передбаченні ним наслідків своїх педагогічних дій, у проектуванні особистісного розвитку вихованців. Педагог високого рівня майстерності може розподіляти увагу між декількома об’єктами або видами педагогічної діяльності.
Важливою складовою педагогічної діяльності і обов’язковим компонентом психологічної компетентності педагога є комунікативна компетентність, яка є комплексною якістю, що включає мотиваційну й інструментальну складові та визначається такими професійно значущими особистісними властивостями: схильність до аналізу міжособистісних відносин, здатність до позитивного спілкування, здатність витримувати нервові перевантаження, якості лідера.
М. Лук’янова в якості основних складових психологічної компетентності виокремлює три блоки:
1) психолого-педагогічна грамотність – знання, які називають загальнопрофесійними;
2) психолого-педагогічні вміння – здатність учителя використовувати свої знання в педагогічній діяльності, в організації взаємодії;
3) професійно важливі особистісні якості, які відображаються в професійній діяльності та впливають на вихованців, а також забезпечують своєрідність зовнішньої реалізації знань та вмінь.
Зазначені структурні компоненти дають змогу назвати основні критерії психологічної компетентності – спрямованість на учня як провідну цінність своєї праці, потребу в самопізнанні та самозмінах, пошук засобів удосконалення своєї діяльності. Основою психологічної компетентності педагога є активне знання закономірностей особистісного розвитку людини на різних вікових етапах.
Суттєвим компонентом структури психологічної компетентності вважають психологічні знання, до яких належать:
- диференціально-психологічні знання – знання про особливості засвоєння навчального матеріалу суб’єктами навчання у відповідності з індивідуальними та віковими характеристиками;
- соціально-психологічні знання – знання про особливості навчально-пізнавальної й комунікативної діяльності групи чи окремого її члена, про особливості взаємостосунків учителя з класом, про закономірності спілкування;
- аутопсихологічні знання – знання про позитивні аспекти та недоліки власної діяльності, особливості своєї особистості і її характерні якості.
Серед професійних умінь в межах психологічної компетенції найбільш значущими є ті, завдяки яким педагог створює та підтримує контакт з вихованцями: вміння використовувати соціально-психологічні механізми операційних засобів професійного спілкування, за допомогою яких педагог реалізує сам процес спілкування і які мають бути співвіднесені з особистісними якостями – власними та учнів; уміння педагога самостійно розв’язувати педагогічні проблеми з точки зору того, наскільки обране рішення сприятиме особистісному розвитку вихованця. Доведено, що глибина та різнобічність знань педагогів не завжди корелює з продуктивністю їхньої діяльності. Досвід педагога сам по собі не зумовлює структурні зміни в педагогічній діяльності, характерні для високого професіоналізму. Психологічна компетентність педагога є можливою лише при наявності визначених особистісних якостей.
Психологічна компетентність являє собою інтегровану характеристику рівня професійної підготовленості педагога, яка базується на фундаментальних психолого-педагогічних знаннях та вироблених комунікативних уміннях, що реалізуються в єдності з особистісними якостями. Таким чином процес розвитку професійної компетентності педагогічних працівників є цілісним і водночас динамічним, оскільки передбачає адаптивність у підходах до змісту та вибору форм і методів в організації навчального процесу.
Органічною складовою розвитку професійної компетентності педагогічних працівників у процесі підвищення їхньої кваліфікації є особистісне та практичне спрямування навчання в системі підвищення кваліфікації на основі андрагогічного підходу. Результатом навчання в системі підвищення кваліфікації є динаміка фахової компетентності, яка виражається в прирості знань, умінь, навичок, досвіду особистісного саморозвитку, творчої діяльності, емоційно-ціннісних відносин, ціннісно-світоглядної спрямованості.
